Минулий рік був найгіршим у моєму житті. Війна забрала мого Коханого. А разом із ним – майбутнє, сенси, мрії. Залишився лише біль. Це може по-справжньому зрозуміти лише той, хто сам пройшов через таке пекло.
Я намагалася знайти розраду в підтримці людей поруч, психотерапії, книжках, навчанні. Не залишала собі вільного часу, бо бути наодинці зі своїми почуттями та думками було нестерпно.
Допомагало моє багаторічне волонтерство – відвідування поранених у лікарнях. У той час, здається, вони підтримували мене, навіть не знаючи про це, більше, ніж я їх.
Моє життя вже 25 років пов’язане з йогою, а останні 10 років з таким напрямком, як Кундаліні-йога. Через деякий час після втрати я повернулася до своїх практик. Спочатку – через силу, майже механічно. Це було дуже важко. Були сльози, біль, ще гостріше усвідомлення своєї втрати.
Але я знаю, зокрема зі свого багаторічного досвіду: усе наше життя, усі події та почуття залишають відбиток у тілі.
Практика Кундаліні-йоги побудована таким чином, що ми, свідомо чи ні, торкаємося того, що зберігає наше тіло. Поступово дістаємо приховане назовні, проживаємо його і звільняємося. Рани загоюються. Залишаються любов, спогади, вдячність за зустріч, яка була в моєму житті, і пам’ять.
Йога дає мені можливість жити далі, зберігаючи все це у своєму серці.
Зараз я сама йду цим шляхом. І готова бути поруч із тими, хто також проживає втрату, ділитися власним досвідом та разом проходити цей непростий шлях.
